25 січня канцлер Німеччини Олаф Шольц оголосив, що Київ таки отримає німецькі танки Leopard 2. Це було важливе для України рішення з присмаком надміру довгого очікування. Українська влада зверталася з проханням про танки західного зразка ще на початку березня, а крига скресла лише тепер.

Шольц своє зволікання пояснював тим, що треба синхронізувати це рішення із західними союзниками. А водночас німецькі урядовці і сам Шольц не приховували, що бояться нової ескалації протистояння з Росією. Що краще пояснює тривале небажання Німеччини брати на себе лідерство у допомозі Україні?

З найперших днів повномасштабного вторгнення Німеччина беззаперечно підтримує боротьбу України проти російської агресії. Це помітно і в заявах посадовців, і в загальних обсягах зброї, які Київ отримує всупереч історичній традиції Берліна триматися осторонь військових протистоянь. Але, як і з танками, процес часто рухається куди повільніше, ніж нам би хотілося.

Значна частина німецького суспільства досі вагається, як ставитися до Росії, і взагалі - чи можна навіть після всього сприймати її як абсолютне зло? Нерішучість щодо поставок зброї для України диктує й історична пам’ять, спрощена до стереотипів. Мовляв: як можна німецькими танками вбивати росіян, перед якими німці завинили у часи Другої світової?

У цьому випуску подкасту світ не sweet ми з Сергієм Сумлєнним, очільником European Resilience Initiative Center, з’ясовуємо, як варто тлумачити німецьку обережну підтримку України і чи не підважує вона глобальне лідерство Німеччини.