У третьому епізоді “Зв’язкових свободи” – Україна 1980-х. На тісних радянських кухнях розростається шепіт опору, що згодом вихлюпнеться на вулиці мітингами і публічними акціями по всій Україні.

Напередодні Олімпіади під прицілом КДБ опиняються усі інакодумці, і серед них – Ольга Гейко. Її зброя – листи, спілкування з правозахисниками, і незгода мовчати, коли режим засуджує друзів. Та її саму засудять двічі.

Чорнобильська аварія, на думку багатьох, стала переламним моментом у руйнуванні радянської імперії. Як люди дізнавалися про Чорнобиль? Про що говорили на травневому параді 1986 року в Києві? Чому були знищені усі фотографії мітингу Українського культурологічного клубу з нагоди других роковин аварії на ЧАЕС?

У цьому епізоді звучать історії Ольги Гейко, Надії Світличної, Аліка Олісевича, Олександра Ткачука та інших. Київські та львівські перші самоорганізовані мітинги, публічні диспути та просвітницькі лекції. Листи за кордон, міжнародний рух гіпі, натхнення польською “Солідарністю”.

Це історія про те, як пізнання культури та історії змушує людей кинути виклик системі – навіть якщо її падіння все ще видається нездійсненним.

Дякуємо:

Меморіальний музей тоталітарних режимів "Територія терору" (запис Аліка Олісевича)

Бібліотека імені Євгена Кравченка для юнацтва (місце запису Ольги Гейко)

Музей шістдесятництва (місце запису Ткачука)