У Києві в просторі Співочого поля відкрито Музей українського грамзапису (https://www.facebook.com/Museum.Of.Ukrainian.Recording). Його ініціаторами виступили Іван Москаленко (DJ Derbastler) та директор Київського міського центру культурологічних досліджень та народної творчості Федір Баландін. З ними та з колекціонером, співвласником вінілового корнеру Vinyl Rat Сергієм Тхоржевським говоримо про насичені явищами, красою та випробуваннями сто років фіксації української музики на платівках.

В якій країні вийшов перший грамзапис української музики? Яка українська музична платівка є найпопулярнішою? Коли і де в Києві, як столиці вже незалежної держави, прозвучав перший електронний ремікс пісні “Червона калина”? Чим патефон відрізняється від грамофона, а платівки для них від вінілових? Платівки якого з українських грамофонних заводів є сьогодні найбільш рідкісними? Чому записи української музики видавались в Ташкенті?

Відповідаючи на ці питання, розмірковуємо також про українську пісню, як потугу м’якої сили, про вимушену увагу до неї радянської влади та намагання її інструменталізувати, про діаспорійські піратські видання записів українських виконавців з СРСР. Згадуємо архітектурно-акустичні експерименти Флоріана Юр'єва, процес формування української електронної музичної сцени, вітчизняний джаз, музичну програму американського журналіста Романа Шведа на радіо “Культура”, дослідження києвознавця Михайла Кальницького, міжнародну роботу лідера нью-йоркського гурту Gogol Bordello Євгена Ґудзя з адвокації та підтримки України з самого початку російської агресії 2014 року.