Дискусії, що розгорнулись в українському суспільстві навколо фінансування будівництва другої черги Національного музею Голодомору-геноциду викрили проблему нерозуміння чималою кількістю наших співгромадян того, чим взагалі є музей сьогодні, які його завдання, яким чином та що у ньому фінансується. “Багато людей будь-яке зібрання старого хламу вважають за музей”, - говорить виконувачка обов’язків директорки Музею Голодомору Леся Гасиджак. В подкасті “Культура всього” вона розбирає існуючі стереотипи стосовно музейної практики та роз’яснює функції музею, як організації на службі суспільства.

Самий факт громадської активності в обговоренні музею пані Гасиджак вважає свідоцтвом того, що українське суспільство здорове. Вона розповідає про роботу фондів з підтримки музеїв, працю поза межами музейного простору, наукові дослідження, книговидавництво, взаємодію з мистецькими практиками та участь в культурній дипломатії. Про важливість сувенірної продукції для фінансової підтримки музеїв та делікатність цієї теми стосовно Музею Голодомору. Про мартиролог Голодомору - документально підтверджену збірку історій його жертв, який містить більше 805-ти тисяч імен і постійно доповнюється.

Торкаємося теми демографічного дослідження кількості жертв Голодомору, оголошеного 2021 року тодішньою директоркою музею Олесею Стасюк (https://life.pravda.com.ua/culture/2023/07/22/255515/ ), котре викликало критику наукової спільноти. Обговорюємо архітектурне рішення другої черги меморіалу, його фінансування та те, чому кошти на будівництво знаходяться поза впливом та розпорядженням дирекції музею. Згадуємо внесок у вивчення Голодомору та міжнародне просвітництво щодо нього Джеймса Мейса, який запропонував щорічну акцію “Запали свічку”, та фундатора досліджень геноциду Рафаеля Лемкіна, діяльність президента Віктора Ющенка та його дружини Катерини у підтримці музею.

В оформленні випуску використано візуалізацію архітектурного проєкту Меморіалу Голодомору.