До 40-х роковин аварії на Чорнобильській АЕС — розмова з журналістом Василем Бирзулом, одним із перших кореспондентів, що потрапили в зону катастрофи.

У подкасті «Медіуми» — Василь Бирзул, заслужений журналіст України, що з перших днів Чорнобильської катастрофи в складі спеціальної групи виїжджав до чорнобильської зони і в спеціальних репортажах розповідав про хід рятувальних робіт.

У розмові — як журналісти Українського радіо потрапили до Чорнобиля, чому їх туди не пускали і як довелося маскуватися під команду річкового флоту. А також про перші поїздки до зони відчуження, роботу біля реактора і про радянську цензуру: що дозволяли говорити в ефірі, як із текстів прибирали згадки про рівень радіації і чому слухачі не отримували повної інформації.

00:00 «На Українському радіо створили творчу групу із добровольців. Таких виявилося п’ять»;

04:38 «Я все життя думаю, яка в мене професія. Усі їдуть звідти, тікають, а я — туди»;

07:40 «Коли ми підійшли до центру Чорнобиля, нас затримала міліція»;

11:03 «Веліхов показував фотографії реактора, пояснював ситуацію: настав період, коли ми просто не знаємо, що буде далі»;

14:25 «Хоча я працював на радіо, вважав, що журналіст не має права працювати «за рогом»;

17:02 «Накопичувач нічого не показував. Це була радянська система, щоб усе приховати»;

18:42 «Я заглядав у реактор зблизька»;

22:02 «Цензор — це була людина зі структури КДБ»;

27:43 «Коли ми записали інтерв’ю з академіком Веліховим, його розшифрували і понесли Щербицькому. Перед ними ніхто не звітував!»;

28:40 «Камери ставали радіоактивними, їх утилізували, як і магнітофони, бо пил осідав усюди»;

32:53 «Я усвідомлював небезпеку, але через професію іноді ігнорував її заради репортажу»;

37:44 «Українці зрозуміли, що в самому серці країни збудували станцію, яка, якщо не знищила, то серйозно покалічила людей».